Обірвана пісня
2015-04-17
Під такою назвою проходили заходи в Тальнівській санаторній школі. На сцені актової зали на вишитому рушнику – портрет Василя Симоненка: поруч виставка його книг, фотографій і – гроно калини, як символ пам’яті про стійкого і мужнього правдолюба.
Життя Симоненка було зовсім коротким, як спалах блискавки. Але водночас таким яскравим. Доля вділила йому надто мало – всього 28 років. І він спішив жити…
Я хочу бути несамовитим,
Я хочу в полум’ї згоріть,
Щоб не жаліти за прожитим,
Димком на світі не чадить.
На жаль, Василь Симоненко жив у таких суспільних умовах, коли слово правди переслідувалось, оскільки вельможна чиновницька братія дбала не про долю Вітчизни, народу, а про власну ситість і благополуччя.
У розповідь учителя вплітаються вірші – роздуми поета про складне дитинство – без батька.
На сторінці про особисте життя постає закоханий чоловік, люблячий батько, який для маленького сина Лесика писав і розповідав казки (Подорож у країну навпаки).
Складним був період поета у редакції «Черкаська правда», «Молодь Черкащини», коли читачі захоплено обговорювали його нариси, гострі рецензії, вірші, казки. Та представники тоталітарної влади побачили для себе небезпеку. Не раз Симоненка били морально і фізично. А він залишався патріотом. Це звучало у віршах «Не бував я за дальніми морями», «Задивляюсь у твої зіниці» у виконанні Яни і Руслани Вебер. Як не торкнутися ніжної, трепетної любові Василя до матері Ганни Федорівни та й до неньки – України, перелиті в пісню «Лебеді материнства». А тому цей витвір митця у виконанні Юлії Волянської заполонив зал.
Вдячною сторінкою зустрічі був виступ нашого гостя А.І. Поліщука. Скільки спогадів, вражень він передав дітям, адже добре пам’ятає приїзд Симоненка на Тальнівщину. Андрій Ілліч виділив і окремі поезії, чим пробудив цікавість і бажання прочитати, пізнати зрозуміти не лише в дітей, а й в дорослих. Україна не забула свого сина страдника.
У Черкасах вітри голосили,
Й Україна завмерла від болю,
Як не стало тебе, Василю,
Обірвалася пісня з струною.
